Кінець минулого і початок нового століття відзначається стрімким розвитком глобалізації - багатогранного процесу, що характеризується якісними змінами у сучасному світі. Вражають всеохопність, темпи і масштаби глобалізації. Очевидно, що вони найбільш відчутні в економічній сфері, де рівень розвитку сучасних технологій уже призвів до появи транснаціональних корпорацій - своєрідного світового уряду, який планує, регулює і розподіляє основні природні, технічні і людські ресурси.
Глобалізація стала могутнім чинником перерозподілу сил на міжнародній арені. Інтеграційні політичні процеси ведуть до появи нових утворень. Сьогодні чітко простежується тенденція до формування Європейського, Північноамериканського, Південносхідноазійського, Євразійського, Ісламського, Латиноамериканського, Африканського та Індуїстського політичних утворень. Вони перебувають на різних стадіях формування, але всі претендують на роль наднаціональних утворень, щоб виступати самостійними суб'єктами світової політики.
Небувалих темпів набрала інформаційна глобалізація. Розвиток Інтернету, сучасних комп'ютерних мереж неминуче витіснятиме традиційні ЗМІ й матиме вирішальний вплив на формування свідомості.
Глобалізація вважається неминучою. Однак не можна не бачити загроз, які вона несе. Головною суперечністю глобалізації уже став величезний розрив між найбільш розвинутими державами й рештою людства. При цьому прірва стає дедалі глибшою, що на практиці може спричинити до маргіналізації так званих «бідних країн». Чи не опиниться Україна на задвірках цивілізації?
Дуже часто відповідь на це питання пробують знайти у площині нагального вирішення соціальних питань. Такий підхід лише частково може розв'язати проблему. Остаточно розрубати гордіїв вузол глобалізації можна за умови жорсткого відстоювання власних національних інтересів та належного усвідомлення ролі національної культури як основного чинника, що творить і зберігає «обличчя» нації і держави.