Свої, або національні інтереси, має кожна держава. Має їх, безумовно, й Україна. Проте в суспільстві й досі не існує консенсусу щодо змісту цих понять. Зміст дуже часто залежить від партійної орієнтації того чи іншого владоможця. Не випадково «свої» національні інтереси мають «праві», «ліві», «центристи».
Національні інтереси держави складаються з кількох компонентів.
По-перше, вони мають враховувати не лише сьогочасний інтерес, а й ширшу перспективу буття української нації.
По-друге, національні інтереси України не закінчуються там, де починаються інтереси іншої держави. За умов економічної і політичної конкуренції захисту наших інтересів мають бути підпорядковані усі важелі тиску: починаючи від ефективної законодавчої бази й закінчуючи військовою потугою.
По-третє, національні інтереси не можуть лежати виключно в економічній чи соціальній сферах. Вони обов'язково мають всеохопний комплексний характер і враховують усі без винятку сфери людського буття: економіку, культуру, політику, церковне життя тощо.
По-четверте, формування власних національних інтересів має враховувати світовий досвід - як позитивний, так і негативний.
По-п'яте, захист власних національних інтересів має бути підпорядкований одній меті: збереженню суверенітету держави, процвітанню її народу й забезпеченню прав та свобод кожного громадянина.
Досвід України як незалежної держави, тенденції світового розвитку та приклади інших країн, які виходили з кризових періодів саме шляхом захисту своїх національних інтересів, переконують, що головними державними пріоритетами мають стати:
- ідея консолідації нації;
- формування особистості, що гармонійно поєднує у собі індивідуальні, суспільні та національні інтереси;
- збереження національної і культурної самобутності.
Жодна держава світу не могла вийти з кризи чи успішно розв'язати якусь суспільну проблему, якщо вона не домагалася належного рівня консолідації суспільства. Не суттєво, хто буде фактором консолідації: Президент, парламент, прем'єр-міністр чи лідер опозиції. Важливо інше - український народ має відчути себе єдиним. Це дозволить дуже швидко зосередити увагу суспільства на найважливіших проблемах й «громадою» їх вирішити.
Наскільки тема єдності актуальна й водночас складна показали минулі парламентські вибори.
Практично усі суб'єкти виборчого процесу наголошували на потребі єдності. Ця тема відбилася не лише в програмах, а й у назвах політичних блоків і партій - «Наша Україна», «За єдину Україну!», «Єдність».
Однак вже після виборів з уст окремих політиків почали лунати «висновки»: Україна поділилася на східну і західну. У Росії, зокрема, з'явилися публікації про можливі варіанти розчленування України. Такі «висновки» не відповідають дійсності, а лише вказують на пекучість проблеми, на схильність окремих політиків до спекуляцій на цій темі та намаганні зовнішніх чинників втрутитися у внутрішні справи України.