Без перебільшення можна констатувати, що ХХ ст. - доба націоналізму. Постання нових суверенних держав, прагнення націй до самовизначення, численні приклади самопожертви цілих народів в ім'я свого національного визволення вказують, що націоналізм - це впливовий і визначальний фактор новітньої історії.
Український націоналізм - не виняток. Він був і залишається найбільш продуктивною суспільною ідеєю.
Неупереджений аналіз подій останніх років підтверджує життєвість його головних засад. Сьогодні не лише політична еліта, а й широкий загал не ставлять під сумнів питання власної державності як першої і необхідної умови всебічного розвитку української нації.
Останні президентські й парламентські вибори показали, що економічна криза й соціальні негаразди відступають на задній план, коли йдеться про найсуттєвіше - незалежність держави.
Поволі приходить усвідомлення справжнього розуміння соборності як територіальної та духовної єдності українського народу.
Ідея єдності нації стала пріоритетною у програмних засадах різних політичних сил, включно з тими, які ще недавно виступали проти будь-яких проявів українського націоналізму.
У цьому контексті змінилося ставлення до історії ОУН і УПА, визнання яких стає необхідною передумовою консолідації суспільства, відновлення історичної справедливості.
Вже майже ніхто не сприймає націоналізм як «специфічно галицьке явище», натомість в Україні з'явилося чимало фундаментальних досліджень з теорії і практики українського націоналізму, в яких всебічно і ґрунтовно досліджуються різні аспекти його державотворчої ролі.
Сучасний світ характеризується великою динамікою розвитку інтеграційних та геополітичних процесів. Це зумовлює необхідність постійного пошуку відповідей на питання, що стоять перед державою і суспільством. Нездатність знайти відповідь коштує дорого: ми можемо опинитися на узбіччі прогресу, втратити власну самобутність або ж постати перед загрозою бути поглинутими сильнішими державними або цивілізаційними утвореннями.