Останні три роки були дуже складними як для Організації Українських Націоналістів, так і для всієї України, але водночас і цікавими.
Висунувши на ХIV ВЗУН гасло “ОУН за національну та соціальну справедливість”, ми зробили рішучий крок на шляху поєднання дій ОУН із найпекучішими проблемами сучасного українського життя.
Перша частина того гасла для декого була майже незрозумілою. Бо навіщо на тлі соціальних негараздів, про які всі і завжди говорять, висувати ще один аспект проблеми - національну справедливість. Дехто вбачав у тому звичайну риторику, мовляв, націоналісти лише про це ведуть мову, не розуміючи, що розв’язка національних проблем пов’язана з подоланням економічних негараздів. Націоналісти, мовляв, майже автоматично творять в Україні національні і соціальні проблеми, а коли ми поладнаємо економічні негаразди, то не стане в нас ані національних, ані соціальних проблем.
На жаль, ситуація набагато складніша. Бо не лише економічні виміри є в корені тих негараздів українського народу.
Придивившись уважніше до існуючої ситуації, ми бачимо, що лише економічний добробут ще не гарантує національної і соціальної справедливості.
Хто сьогодні може сперечатися з тим, що велика частина української економіки є контрольована “новими українцями”, які виявилися багатіями. Але яке вони мають відношення до пекучих соціальних чи національних негараздів? Напевно, вони не захоплені гаслами справедливості і не стали носіями ідеї справедливості.
Саме від них чи через ЗМІ, контрольовані ними, ми знаходимо відповідь, де корінь усіх лих.
Вони нас переконують, що у всьому винна Українська держава, чи більш конкретно - державна влада. На перший погляд це нібито і справді так, сучасна влада України несе велику відповідальність. Але погляньмо більш уважно на владу, і тоді побачимо дивне взаємовідношення між нею і “новими українцями”, зокрема тими, які контролюють економіку, головно тіньову.
Саме вони, успішні багатії, які за останні 10 років опанували економікою, здобули панівне становище і в державному, і в політичному житті України. А це означає, що саме вони несуть основну відповідальність за національну і соціальну несправедливість в Україні.
Схвалене ХІV ВЗУНом гасло поставило нас у площину прямого конфлікту з тими силами. Родові, територіальні чи політичні клани й надалі залишаються найбільшою небезпекою для національного розвитку, вони ж спричинили і соціальні катаклізми останніх років у нашій державі.
Для цих кланів закони України існують хіба для того, щоб їх не дотримуватись. Закон “Про державну мову” їх не зобов’язує, Закон “Про науку” їх не турбує, свобода преси - хіба що в тому, щоб її можна було вільно купити або знищити, розвиток церковного чи релігійного життя їх цікавить, оскільки це дає їм змогу стати шанованими і нагороджуваними почестями - спонсорами. Доля української книги - це дрібниця, бо неприбутковий бізнес, охорона українського виробника - це вивіска для закулісних лобістських заходів, щоб монополізувати для себе внутрішні і зовнішні ринки, де ще існує український експорт; торгівля - це найбільш популярна форма приватизації, хоча чогось вона зветься “прихватизацією”; ожебрачування широких народних мас - це, мовляв, вияв здорової ринкової системи, корисної конкуренції; сплата податків державі - це зайва витрата для підприємства і доказ того, що директори і бухгалтери знають, як спілкуватися з податковою службою.
Авто с пробегом по выгодной цене: запчасти для mitsubishi.