Хаос може траплятися і в упорядкованих системах як явище тимчасове. У нашій країні є ознаки хронічної внутрішньої війни різних політичних кланів для реалізації короткотермінових цілей без врахування стратегічних потреб України. Що я маю на увазі? Є приблизно три основні центри політичного впливу, які змагаються між собою за виключні преференції у вирішенні державних справ з точки зору їхніх інтересів. Жоден з трьох не володіє настільки великою підтримкою у політикумі та серед громадськости, щоб мати моральне право на такі повноваження. Через це маємо постійну кризу. На те є кілька причин. Перша, на мою думку, - це брак здорової політичної бази, необхідної для того, аби існуючі політичні сили розуміли: без огляду на їхні відмінности - програмові чи ідеологічні - вони чітко відстоюють позиції незалежности української держави. У нас є політичний пасьянс, в якому частина політсил мислять категоріями дещо ширшими, ніж колишнє керівництво УРСР, але навіть не такими, які сповідувала Польща у соціалістичному таборі. Бо Польща, хоч і перебувала під диктатом Московського центру, зберігала свої національні особливости, зокрема щодо мови та віросповідання. Частина наших політиків хотіли б мати владу в Україні, яка перебувала б під впливом Московського центру, який би замість них думав. Інша частина політикуму декларує, що у центрі їхньої уваги - інтереси української суверенної держави, але перебирає міру у своїй орієнтації на Захід, не додумуючи до кінця, наскільки деякі усталености західного світу насправді далекі від наших національних інтересів. Всі ці чинники і призвели до стану, який, на мою думку, є більш ніж хаосом.
Три останні виборчі кампанії, на мою думку, виявили, що суспільство значно здоровіше, ніж політична еліта.
Маємо шанс: володіючи підтримкою більшости народу, поладнавши другорядні справи у сенсі реалізації конфліктів різних політичних сил, є нагода запровадити стабільність як передумову залагодження всіх справ включно з розмежуванням владних повноважень. Балачки про те, що коаліція з перевагою у два депутатські мандати не може працювати - не відповідають дійсности. Ми свідки: коаліція в Німеччині з такою ж перевагою вже третій рік працює успішно. Тому що в центрі їхньої уваги є державницька позиція і правляча верхівка керується національними інтересами. Якби здоровий глузд переміг, то, вочевидь, прийнявши Закон про Кабмін і цілу низку інших законів, про які коаліція домовилась, ми могли б утворити такий розклад сил, де є достатнє поле впливу і для Президента та його команди, і для прем'єр-міністра. Могли б нарешті опозицію навчити бути опозицією. Бо це колосальна відповідальність здорової опозиції - вміти контролювати владу. І якщо б стабільність у нас тривала 4-5 років, то я глибоко переконаний, що згодом природним кандидатом на посаду Президента стала б прем'єр-міністр, тоді коли чинний Президент зміг би відбути свої повні дві каденції. За той час з'явився б новий стиль роботи політичних сил, новий підхід, нові методи, які б створили людей успішних. Тим часом між політичними силами та їхніми лідерами точиться дискусія, хто більш неуспішний. Тоді коли, стабілізуючи відносини, ми могли б змагатися, хто успішніший. Це велика різниця. Саме в цій площині ховається корінь того, що зветься сьогодні хаосом або кризою. Це спричинено тимчасовими короткотерміновими інтересами усіх кланів чи партій. Довіра до влади, яка похитнулася, може бути закріплена тільки успішним виконанням державницьких функцій.