“Нормалізація” польсько-українських стосунків була тактичним компромісом, а не принциповою угодою. ЇЇ уклали елітарні групи політичного естаблішменту, однак ширший загал ані в польському, ані в українському суспільстві не підтримав “нормалізації”. В українському таборі “нормалізації” протиставилася не лише революційна молодь з крайової ОУН , але й значна частина центриських сил. На початку 1938 р. до цього комітету ввійшли і самі ініціатори нормалізації – керівництво УНДО на чолі з Василем Мудрим.
Крах політики “нормалізації” у 1938 р. поховав надії на леґальне розв’язання українського питання. Західноукраїнські політики могли надіятися на знищення своїх головних супротивників – СРСР і Польщі – лише у грозі нової війни, запах якої чувся уже в повітрі. Природньо, що вони вбачали своїх союзників серед ворогів свого ворога – у Литві, Чехо-Словаччині й Німеччині. Перше місце у цих контактах займала Німеччина, найбільш зацікавлена у розвалі Версальської системи. Українсько-німецькому зближенню сприяв той факт, що після поразки визвольних змагань Німеччина стала місцем осідку української політичної еміграції – гетьмана Павла Скоропадського, колишнього президента ЗУНР Євгена Петрушевича та ін. Контакти між німецьким урядом й українськими групами виходили поза межі звичайної гостинності: вони надавали своєму господарю військово-розвідкові послуги. Найактивнішими в цьому були УВО й ОУН . Німецька військова розвідка (абвер) постачала УВО зброєю, фальшивими паспортами й інструкторами для військового навчання.
Співпраця нацистського керівництва з ОУН мала тактичний характер. Його ж стратегічна позиція щодо українського питання довгий час залишалася невизначеною. Гітлер у “Mein Kampf” виразно говорив про встановлення німецького панування на Сході Європи, погрожуючи місцевим народам виселенням та пониженням життєвих стандартів, а євреям – масовим винищенням. Головний же ідеолог націонал-соціалістів Альфред Розенберґ, у своїй книжці “Головні засади німецької зовнішньої політики” (1927), обстоював ідею створення української самостійної держави як потенційного союзника Німеччини. Ріббентроп перед від’їздом на переговори з Польща наприкінці січня 1939 р. запевняв німецьких генералів, що Рейх має намір утворити васальну державу – “Велику Україну” – з територій, в яких живуть українці в Росії, Польща й Закарпатській Україні. Першим кроком на шляху до створення цієї держави мало б бути вирішення питання Закарпатської України