Події червня 1934 року не описані історичною літературою, про них не знято жодного документального фільму, лише побіжно згадують здійснений тоді акт помсти ОУН за польську політику пацифікації українських сіл у шкільних підручниках. А між тим він спонукав українців і поляків до значних світоглядних змін. Стало зрозуміло: нація, яка так відчайдушно обороняється, складає більше ніж екзамен на зрілість – вона заявляє про своє існування.
Варшавський замах
15 червня 1934 року в центрі Варшави бойовик Організації Українських Націоналістів (ОУН) з пістолета розстрілює міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Після цього він без особливих пригод утікає з місця кривавої події, дістається Галичини, а вже звідти його переправляють до далекої Аргентини. Хоча ця подія не стала найрезонанснішою за два десятиліття існування Польської держави у міжвоєнний період (1922 року було вбито першого президента Польщі Габріеля Нарутовіча), все ж убивство Пєрацького за своїм задумом та успішністю виконання стало найнахабнішим.
Слід зауважити, що завданням Григорія Мацейка-«Гонти» – виконавця атентату – було підірвати себе та міністра, але бомба не спрацювала, і бойовик скористався запасним варіантом – пістолетом. Залишки вибухівки привели до хімічної лабораторії українських націоналістів, яка розташовувалася у Кракові. Дещо раніше у Празі чеська поліція випадково натрапила на архів ОУН, який був у головного канцеляриста Омеляна Сеника. «Архів Сеника» було передано польській поліції і вже напередодні варшавського вбивства у Львові було проведено масові арешти, внаслідок яких більшість членів Крайового проводу ОУН разом із провідником Степаном Бандерою опинилися за ґратами. За кілька днів на території Німеччини було арештовано й одного з основних організаторів атентату Миколу Лебедя та його наречену Дарію Гнатківську.
Убивство Броніслава Пєрацького було невипадковим – саме він відповідав за «умиротворення», або, як казали поляки, «пацифікацію» українського населення у 1930 році. «Умиротворення» силовими методами було частиною плану примусової полонізації українців. Унаслідок цих подій було знищено майно українських установ, а тисячі громадських активістів зазнали побиття та знущань. Українці не прощали такої кривди. До речі, за рік перед тим бойовик ОУН Микола Лемик у Львові вбив радянського дипломата Майлова – приводом став Голодомор у Радянській Україні.
Береза Картузька
Реакція польської влади на вбивство міністра не забарилася – вже не йшлося лише про засудження керівників українського підпілля, а було придумано засіб масового покарання політичних опонентів Польської держави. 17 червня того ж року було підписано розпорядження президента Ігнація Мосціцького про створення концентраційного табору в Березі Картузькій, неподалік невеликого поліського містечка Береза (нині на території Білорусі), у приміщеннях колишнього картезіанського монастиря.
Вже після Другої світової війни багато в’язнів Берези, а потім нацистських таборів згадували, що умови перебування у польському концтаборі були важчими, ніж в Аушвіці (Освенцимі). Особливістю Берези було те, що потрапляли сюди не на підставі судового вироку, а лише за рішенням поліції. Такий запобіжний захід офіційно мав тривати три місяці, але в історії концтабору траплялося, що в’язні перебували тут роками. Найвідоміші діячі українського визвольного руху, зокрема такі постаті, як Роман Шухевич і Степан Бандера, свого часу були в’язнями Берези.
Утім, хоча концтабір створили саме «завдячуючи» українським націоналістам, «надійний прихисток» тут отримали й представники польської політичної опозиції (передусім противники режиму санації, запровадженого з 1926 року: людовці, комуністи тощо). Часом це сприяло польсько-українському порозумінню, принаймні про це свідчить думка провідника польської молодіжної організації «Фаланга» Болеслава П’ясецького, яку він висловив у пресі: «Між поляками є й такі, які заперечують навіть існування української нації. Я мав нагоду в Березі добре пізнати українських націоналістів. І я стверджую: якщо навіть припустити, що української нації ще немає, ця група людей здібна таку націю створити».
трубы бесшовные