Політика коренізації приводила до виникнення нових зон національного конфлікту. Так, утворення єврейських сільськогосподарських колоній на півдні Україні у 1920-х рр. викликала настороженність серед українських селян, які вважали, що в них забирають їхні ж землі. Багато росіян і російськомовних євреїв виступали проти українізації, оскільки вона здержувала їхнє просування вгору по службовій драбині. Але разом з тим історія національного відродження 1920-х рр. знає приклади, коли навіть окремі чиновники-“русотяпи” захищали інтереси УРСР перед московським центром у справі розподілу державних фондів, розміщення підприємств і т. д. Вони теж мали свою користь від “українізації” у тій мірі, в якій вона підвищувала їхню роль в управлінні республікою та послабляла контроль Москви. Ця частина чиновників виступала проти вузького, етнічного розуміння поняття української нації (т. визначення приналежності до нації “за кров’ю”). На їхню думку, бути українцем означало ототожнювати себе з інтересами Радянської України, її госоподарством і культурою, і все більша частина російськомовного населення, твердили вони, чинить власне так.
Все це створювало умови переростання українською політичною нацією рамок української етнічної спільноти. Адже захищати українські інтереси бралися не лише етнічні українці, але й представники інших національностей, що проживали на території України. Показовим є той момент, що два головні представники “національного ухильництва”, Хвильовий (справжнє прізвище – Фітільов) і Волобуєв були етнічними росіянами.
Жодна з республіканських версій “коренізації” у СРСР не зайшла так далеко, як українська. За десять років “українізації” (1923-1933) українці перетворились у структурно повноцінну, зурбанізовану і сконсолідовану націю – тобто набрали тих характеристик, яких їм так бракувало під час революції 1917-1920 років. Вони вступали у ХХ століття як модерна нація. Можна було відчувати себе сучасною людиною, робити партійну, державну, наукову і т.п. кар’єру, не боячись втратити свою українську ідентичність. Відповідаючи на стару дилему, яка мучила попередні покоління українців – провінція чи імперія? – молоде покоління 1920-х рр., вслід за Хвильовим, могло повторити: Україна і Європа.