"Нас не приймуть там, якщо ми будемо лише проситись. Ми справді мусимо бути потрібні європейській спільноті як додатковий партнер. І є багато ознак того, що для ЄС Україна потрібна. Не лише наше стратегічне положення, але людський потенціал кваліфікованої робочої сили, наші сільськогосподарські ресурси на тлі голодуючих мільйонів у світі, наше положення "на грані двох світів" - це дещо з того, чому ми потрібні. Але при тому є інші вимоги - як передумова прийняття нас".
- Миколо Васильовичу, чи виникли нові загрози після відмови у наданні ПДЧ в НАТО і невизначеності євроатлантичної перспективи для України?
- Загрози для існування відновленої незалежності Української Держави існували постійно. Основним джерелом тих загроз була і залишилась Росія. Саме рішення європейських країн у справі ПДЧ теоретично не створили нових загроз, а може, навіть тимчасово віддалило їх. Не сумніваюсь, що світова економічна криза, зміна стилю політики США з обранням нового президента, драматичний зріст ваги знайдення розв'язки взаємин між західним і мусульманським світом, питання Близького Сходу, зокрема ізраїльсько-палестинське питання та внутрішні проблеми РФ, матимуть більший вплив на українсько-російські взаємини, ніж тимчасове посилення чи послаблення заходів, пов'язаних з програмою ПДЧ у НАТО. Якщо спекулювати про час або про нові небезпеки, то слід мати на увазі дату 2017 року.
- А чи існують можливості гарантування безпеки держави поза євроатлантичними структурами?
- Теоретично йдуть дискусії про можливість формулювання нової концепції чи навіть структури європейської безпеки. Але це питання, якщо стане реальним, то не в короткому часі. До речі, навіть запрошення України до ПДЧ у НАТО не давало нам жодних гарантій, бо процес прийняття у НАТО ніхто не прогнозував Україні на найближчі роки. Тому, як не дивно, але найбільш реальною справою, яка прислужиться безпеці України, є наше внутрішнє замирення і консолідація, бо їхній брак буде заохотою для посилення російського тиску на Україну.
- За яких умов Україна може прискорити процес євроатлантичної інтеграції і чи лежить це в національних інтересах України?
- Процес євроатлантичної інтеграції є двосторонньою дорогою. Його можна прискорити тоді, коли і для нас, і там, куди ми хочемо йти, буде потрібно прискорювати. Нас не приймуть там, якщо ми будемо лише проситись. Ми справді мусимо бути потрібні європейській спільноті як додатковий партнер. І є багато ознак того, що для ЄС Україна потрібна. Не лише наше стратегічне положення, але людський потенціал кваліфікованої робочої сили, наші сільськогосподарські ресурси на тлі голодуючих мільйонів у світі, наше положення "на грані двох світів" - це дещо з того, чому ми потрібні. Але при тому є інші вимоги - як передумова прийняття нас. Нам потрібно вирішити проблему політичної нестабільності, правового нігілізму і головне - браку свідомої та послідовної дії як з боку еліти, так і суспільства.
Немає сумніву, що наша участь як зрілого партнера в тих інтеграційних процесах у євроатлантичний світ відповідає нашим національним інтересам.
Наше історичне минуле, ще з часів Київської Русі, зв'язує нас з Європою, могутньою частиною якої ми в тому часі були. Тільки під тиском півночі та азійського сходу була знищена наша держава того часу. Але в кожному періоді нашого національного і державного відродження ми маніфестували своє бажання відірватись від північних і азійських завойовників чи окупантів.