В Україні теж йшла боротьба всередині партії, але вона набрала національного виміру. У 1926-1928 рр. КП(б)У стала джерелом трьох великих ухилів – “шумськізму”, “хвильовізму” та “волобуєвщини”. На початку 1926 р. колишній “боротьбіст” Олександр Шумський у листі до Сталіна вимагав заміни Кагановича на посаді першого секретаря КП(б)У українцем Власом Чубарем, а на посаду голови українського уряду пропонував іншого “боротьбіста” Григорія Гринька. В умовах національного відродження, стверджував Шумський, центральні посади у партійному й державному апараті повинні займати українці. Позицію Шумського засудили як “національне ухильництво”, і в покарання разом з Гриньком він був вимушений покинути Україну і переїхати в Москву.
Найбільшого розголосу набрала справа українського письменника Миколи Хвильового. Він та його товариші, – молоді і талановиті українські інтелектуали, об’єднані навколо Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) – прийняли виклик, кинутий їм теорією “боротьби двох культур”. Хвильовий вимагав визволитися з-під згубного впливу російської культури та переорієнтуватися на “психологічну Європу” як на справжнє джерело світових мистецьких вартостей.
Лозунги Хвильового “Геть від Москви! Дайош Європу!” викликали стурбованість російських більшовиків. Поета гостро критикували Сталін і Каганович і, врешті, разом з лідерами ВАПЛІТЕ, його змусили писати лист розкаяння. Літературна дискусія 1925-1928 рр. завершилася зовсім не по-літературному: “хвильовізм” був розбитий, а ВАПЛІТЕ – розпущено.
Не зважаючи на те, що “шумськізм” і “хвильовізм” були розгромлені як шкідливі “націоналістичні ухили”, ідеї Шумського і Хвильового продовжували жити серед українських комуністів. Провідну роль у розгромі “опозиції Шумського-Хвильового” відігравав Микола Скрипник. Але замінивши Шумського на місці комісара народної освіти, він ще глибше і послідовніше повів курс на “українізацію” політичного, громадського і культурного життя в УРСР. Саме час його перебування на цій посаді (1927-1933) визначається як період найвищого піднесення політики “українізації”.
Після піднесення Скрипника випадки “національного ухильництва” не припинилися. У 1928 р. молодий економіст Михайло Волобуєв опублікував у центральному теоретичному органі КП(б)У “Більшовик України” статтю, в якій доводив, що Українська РСР, як і Україна перед революцією, продовжує залишатись російською колонією.
asus a52ju.