Найбільший вплив українізація справила на розвиток національної освіти. Якщо до революції 1917 р. в Україні взагалі не було українських шкіл, то наприкінці 1920-х років 97% усіх українських дітей навчалися рідною мовою – показник, якому пізніше не вдалося досягти ні одному українському урядові. У 1933 р. тираж україномовної преси становив 89% всього обігу газет у республіці. Україномовні театри у 1931 р. складали три чверті всіх театрів в Україні. На українській сцені йшли п’єси не лише з національного репертуару, але й світова класика у перекладі на українську мову. Українська мова стала виробленою настільки, що нею можна було описувати найскладніші наукові поняття.
Розвиток української культури у 1920-х роках продовжував і розвивав той період її модернізації, який вона пережила наприкінці XIX – на початку XX ст. після перенесення центру культурного життя у Галичину. Але українізація 1920-х рр. охопила галузі, невідомі наприкінці XIX ст. Коли появилося радіо, воно теж стало засобом українізації. У 1928 р. радіомовлення по-українськи велося радіостанціями у 11 великих містах України. У 1927-1929 р. у Києві збудовано найбільшу в Європі кіностудію. У 1928 р. в Україні діяло 6 тис. кінотеатрів, в яких глядачі могли дивитися фільми на українську тематику.
Прискорені темпи українізації часто позначалися на якості виробленої нею продукції. Українські газети рясніли орфографічними помилками та русизмами. Багато поезій, прозових та літературно-критичних творів, що появилися у цей час, були просто графоманською макулатурою.
Але були й окремі прориви, які рівнялися найвищим мистецьким стандартам. Творчість режисера Леся Курбаса та його театру “Березіль” порівнюють з діяльністю найбільших авангардистів-реформаторів тогочасного театрального мистецтва в Європі – швейцарця Адольфа Аппіа, француза Жака Кокто, росіянина Всеволода Мейерхольда та ін. Поставлені Курбасем п’єси молодого драматурга Миколи Куліша “Комуна в степах”, “Народний Малахій”, “Мина Мазайло” були таким же яскравим явищем українського мистецтва, як драми Володимира Маяковського у Росії та Бертольда Брехта у Німеччині. Фільми Олександра Довженка створили йому славу “першого поета кінематографа”, а його кінокартину “Земля” (1930) у 1968 р.міжнародне жюрі включило у список 12 найкращих фільмів світового кіно.