Стаття чудово вписується у нинішній етап боротьби відомих сил, які важко звинуватити в симпатіях до незалежної України, проти визнання ОУН- УПА. Цікаво, чи вважає пан Гупало, що ОУН-УПА боролася за незалежність України, чи ні? Саме від цієї початкової тези багато що залежить. Якщо ОУН-УПА боролася за незалежність України, значить, цей факт потрібно визнати на державному рівні. Проте, факт очевидний.
Пан Гупало дав своїй статті підзаголовок «Чи були присутні елементи тероризму в методах ОУН?» Причому, автор ніде не дає визначення тероризму, що забезпечує йому надзвичайну «спритність рук» і абсолютну свободу думок.
Спробуємо все ж таки дати хоча б приблизне визначення тероризму. Очевидно, потрібно виходити від етимології. Як відомо, «терор» перекладається як «страх», «жах». Отже, метою усілякого терору є не саме по собі фізичне насильство, а пробудження страху у якомога більшої кількості людей. Тобто, фізичне насильство виступає як засіб залякування певних груп з метою впливати у потрібному напрямку на їхнє мислення й поведінку.
У цьому сенсі будь-які насильницькі акції можна розцінити як терористичні. Наприклад, коли радянські партизани убивали людей, які співробітничали з німецькою окупаційною владою, вони мали на меті викликати страх у безлічі людей і таким чином перешкодити подібній співпраці. Коли національно-визвольні рухи (Алжир, Палестина, чорна Африка, Індонезія, Малайзія, В’єтнам тощо) фізично винищували представників колоніальної адміністрації, вони, з одного боку, хотіли вплинути на політику метрополій, а з іншого — застерегти представників корінного населення від підтримки колоніальних режимів. У цьому контексті український озброєний національно-визвольний рух не відрізняється від будь-якого іншого руху такого типу.
До речі, пану Гупалу варто кинути погляд на нинішню ситуацію в Чечні, де обидві сторони: і прихильники незалежності і федеральні структури московської метрополії діють методами, спрямованими на залякування реальних і потенційних противників. Правда, цілі у них різні, і в цьому полягає суть справи…
Дивно, однак, що пан Гупало, ознайомившись з плодами «праведних» трудів оперативників МДБ, сповнився до них абсолютної довіри… Правда, якщо слідувати логіці цього автора, то треба погодитися з організаторами московських політичних процесів 30-х років у тому, що багато хто з членів Політбюро (наприклад, Бухарін) особисто труїли колгоспну худобу в Сибіру… Адже зізнавалися й протоколи підписували... Інша справа, що методика допитів була відпрацьована так, що хто завгодно (за невеликими виключеннями) зізнався б у чому завгодно.
Чи відомо допитливому журналісту, що (і документи, до речі, наявні) Й. Сталін ще в середині 30-х років санкціонував застосування «фізичного впливу» щодо ворогів народу? А чи відомо йому про дії численних зондеркоманд НКВС — МДБ, що діяли під виглядом бійців ОУН-УПА в західних областях? Між іншим, документальних свідчень цьому — більше, ніж достатньо.
С. Гупало пише про «жорстокість», про «марні жертви українських націоналістів», «нелюдськi методи боротьби». Плутанина пригнічує. Чи може пан Гупало назвати хоча б одну гуманну війну? Будь-яка війна — це місце, де вбивають. Чи може вбивство бути гуманним? Є непорушний закон усякої війни: не вб’єш тия — вб’ють тебе. Або — або. Це відомо кожному солдату- фронтовику. Що значить «марні жертви» і чим вони відрізняються від «немарних»? Що таке «недлюдські методи боротьби» і чим вони відрізняються від «людських»? Або от, наприклад, таке: «…ідеолог українських націоналістів (Д. Донцов — Авт. ) не виключав і фізичного знищення ворогів. Чи не тому членів ОУН порівнювали з фашистами?». Отже, всіх, хто виступав з позиції допустимості фізичного знищення ворогів, за Сергієм Гупалом, потрібно порівнювати з фашистами. Але фізично винищували своїх противників усі протиборчі в умовах озброєної боротьби сили. І за Гупалом, їх усіх треба порівнювати з фашистами, починаючи з протистояння давніх китайських царств, галльської війни Юлія Цезаря і закінчуючи нинішньою війною в Іраку. Сергія Гупалa обурює готовність бойовиків ОУН знищити будь- кого, хто виступить проти незалежності України, незважаючи на родинні зв’язки. Шкода, що пан Гупало так погано обізнаний з аналогічними реаліями української історії: а що він скаже про «жахливий» вчинок Тараса Бульби (ну, це літературний текст, хоча з явною реальною основою), не кажучи вже про сотника Гонту?
Вакансии ит - объявления бесплатно